Feb 09

Щойно повернувся з вулиці. До чого ж красивий вечірній Тернопіль. Хоча має права так само говорити і про своє рідне місто. Що так приваблює у нічному місті?

Ніхто уже нікуди непоспішає, рідкі перехожі, зазвичай закохані пари, гуляють занурившись у свій власний світ. Світ ніжних романтичних почуттів під назвою Кохання. Неонові вивіски підморгують різнокольоровим світлом, яке манить і здаєтьсясь ось-ось прошепоче до тебе… Але кругом тишина. Лиш одинока мишана пронисеться повз тебе поспішаючи кудись залишаючи за собою незрозумілий вогняний хвіст. Так що ж приваблює у нічному місті? Хтось скаже спокій – ні тобі гамірного натовпу, ні транспорту, що намагається пропхатись скрізь затори на дорогах. Комусь просто затишно прогулятись під зірками з своєю другою половинкою. Мене, особисто приваблює магія світла нічного міста.Магія світла - Хвилі

Вз’явши свою цифрову камеру я зробив пару знімків. Світло настільки швидко мінялось, що здавалось наче воно грається зімною, тікає… “А соь і не піймаєш, а ось і непіймаєш…”

Передомною провскользнув червоний проміньчик світла. Клац. Ура! Піймав! Але що це? Дивної форми вийшов той неспокійний проміньчик. Так це ж червона змія…

Вона звивалась ніяк нехотіла бути спійманою, але я виявився прудкішим і тепер вона була в моїх руках. “Цікаво, – подумав я, – кого наступного разу я піймаю?” Закинувши фотоапарат за плече, я продовжив свою мандрівку вечірнім Тернополем.

Пройшовши Театральним майданом, я алейкою спустився до Тернопільського ставу. Вода була спокійна. Коли я був малим в цій порі на ставі була завжди гамірно. Неподаліку від берегу діти катались на ковзанах, а блище до центру насуплені рибаки сиділи в очікувані свого “дива”, що поплавок почне витанцьовувати на поверхні води, час від часу занурюючись в ополонку.

Мої дитячі спогади обірвав маленький вогник, що миготів на другому кінці ставу. “Так, що внас на цей раз вийде?” – подумав я заглядаючи в об’єктив свого фотоапарата. Клац, пролунало з нього. Дивно, а пташка чомусь не вилетіла… Натомість на екранчику мого цифрового друга появилась дивне хвилясте зображення зеленого кольору. Крутив я отриманим Магія світла - Хвилізнімком і так, і сяк, але збагнути що це, ніяк неміг.

Неподалік у воді почулось хлюпотіння. Перехилившись через огорожу я побачив як під самою повершнею води шось виблискує. “Що це?” – подумав я. По воді пішли неспокійні хвилі… ХВИЛІ! Ось що “зловив” мій фотоапарат. Ще раз глянувши на знімок, я вже був впевнений, що це ні що інакше як три зелених хвилі. Звісно Ви можите посперечатись, що, мовляв, це ніякі не хвилі, а щось інакше… Але кожен світ сприймає по свому.

Задоволений тим, що я найшов назву для свого фото, я повільним кроками пішов повз Тернопільський став. Назустріч мені йшли закохані пари, але їм було байдуже до мене, то того блиску у воді…

А я тим часом вже минув улюблений острівець закоханих пар, який внас так і називають Острівцем кохання. Тут в любу погоду, чи в дощ чи в сніг, завжди збираються молоді пари. Жодне весілля непроходить без уже традиційного ритуалу – розпивання молодими та дружками з дружбами, шампанського на цьому маленькому острівці. Та й місцеві фотографи полюблять фотаграфувати молодят на цьому чутовому куточку Тернопільського ставу.

Магія світла - Абстракційний заворот

А поки я роздумував про місце Острівця закоханих в житті тернопільської молоді, повз мене проїхав велосипедист. “Напавно він також полюбляє вечірні прогулянки по рідному місту.” – подумав я. Вогник що горів взаді його двоколісного транспорту мирохкотів і з кожною секундою ставав все меншим, і меншим…

Клац… Ой… Я навіть сам непомітив як діставши фотоапарат зробив черговий знімок. Вогник продовжував ставати все меншим і меншим, аж поки взагалі не зник. Лише тоді я глянув на екран камери, щоб побачити що вийшло на цей раз. Абстакція… Заворот… “Абстракційний заворот”.

Час був вже пізній, і я вирішив уже повертать додому. Ідучи в маршрутці я думав про сьогоднійшній день, про вечірну прогулянку і фотографії що я зроби. Точніше не я, а це світло погралось зімною і з моєю уявою. Через вікно автобуса, я попробував зробити ще пару знімків, але чи то мій мозок вже казав, що пора спати, чи світло втомилось і нехотіло більше гратись зімною, одним словом нічого цікавого я більше непомітив.

Лише війшовши в свою квартиру я побачив, як виблимують лампочки на моєму модемі. Мені чомусь здалось що це так світло прощається зімною. Довго нероздумуючи я востаннє витяг фотоапарат і зробив знімок. Зображення мене здивувало. П’ять зелених лампочок

Магія Світла - Хребетзробили свою справу. Глянувши на знімок, я побачив там хребет. Так саме хребет світової мережі інтернет. На моєму обличчі з’явилась посмішка, не кожний день вдається сфотографувати хребет інтернету.

2 коментарі до “Магія світла”

sumnamelodiya

4:46 am / 10 Feb 2008

цікаві знимки вийшли))
а вечірнє місто я теж люблю, особливо дивитись на воду (ріка чи море – не так важливо), на якій відблускуються вогники з берега

Pasha!

5:08 am / 10 Feb 2008

Найблищим часом я ще раз пройдусь по нічному місту, і вже зроблю фотографій самого міста.

Коментувати